СЮРРЕАЛІСТИЧНА ПОЕЗІЯ В КОНТЕКСТІ ЛІНГВОПОЕТИЧНИХ ЕКСПЕРИМЕНТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО АВАНГАРДУ

Анотація

Стаття присвячена аналізу лінгво-поетичного експерименту сюрреалістів у контексті авангардних рухів їх попередників. Огляд ідей й теоретичних доробок поетів-романтиків, символістів, футуристів, дадаїстів дає змогу зробити певні узагальнення щодо характеру їх експерименту зі словом та визначити їхній вплив на поетику сюрреалізму. Доведено, що однією з типових характеристик більшості авангардних шкіл було незадоволення потенціалом мови, яку вважали недосконалим інструментом як для відтворення думки, так і для передачі стрімких змін, що відбувалися в суспільстві та культурі початку ХХ століття. Авангардисти, налаштовані бунтарськи, заперечували конвенціональну мову та вдавалися до поетичних експериментів, створюючи поезію новою мовою, звільненою від усталених правил. У роботі розглянуто, які засади попередників були успадковані сюрреалістами. Проаналізовано естетичні концепції цього авангардного руху, узагальнено ідеї теоретиків та практиків сюрреалізму щодо мовних засобів створення сюрреалістичних образів. З’ясовано, що ставлення сюрреалістів до художнього слова суттєво відрізнялося від поглядів інших авангардних шкіл ХХ століття. Там, де інші поетичні групи бачили абсурд і відсутність сенсу, сюрреалісти відкривали латентний, майже езотеричний зміст. На думку сюрреалістів, мова була ключем до достовірних, справжніх знань, не нав’язаних багатовіковою культурною традицією. У пошуках засобів вираження глибинних смислів поети звернулися до автоматичного письму – методу, який на кілька років став одним із основних інструментів сюрреалізму. Створивши «Лабораторію сюрреалістичних досліджень», поети вдалися до літературного експерименту на межі лінгвістики та психології, метою якого стало отримати «недоторкану» мову, дослідити її образно-творчий потенціал і повернути людині гармонію природного спілкування зі своєю внутрішньою природою, не зіпсованою нав’язаними їй уявленнями про цінності.