Становище римо-католицької церкви на Вінниччині у другій половині 1940-х – початку 1950-х рр. (за матеріалами звітів обласної ради по справах релігійних культів)

Мета дослідження – на основі матеріалів Вінницького відділення Ради по справах релігійних культів при Раді Міністрів СССР проаналізувати стан функціонування католицької церкви на теренах Вінниччини; простежити особливості відносин між владою, духовенством та парафіянами; з’ясувати, наскільки у повоєнний період католики мали можливості реалізувати право свободи віросповідання та якими були їхні практики виживання в умовах апогею сталінського тоталітаризму; охарактеризувати настрої вірян. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та історичних методів, основними з яких стали узагальнення, проблемно-хронологічний, історико-системний, порівняльно-історичний. Значна увага приділяється статистичному аналізу при відстеженні динаміки кількості громад та контент-аналізу текстів звіту Уповноваженого Ради по справах релігійних культів при Раді міністрів СССР по Вінницькій області. Наукова новизна полягає в тому, що на основі вперше введених до обігу архівних матеріалів, звітів та аналітичних доповідних Уповноваженого Ради по справах релігійних культів по Вінницькій області проаналізовано стан католицької громади Вінниччини у 1945–1952-х роках. Висновки. Діяльність католицької церкви на теренах Вінниччини у повоєнний період зумовлена низкою факторів. Зокрема, нацистська окупація відновила життя релігійних громад, а сталінський режим, намагаючись сконсолідувати населення СССР та водночас продемонструвати себе з кращого боку перед союзниками по антигітлерівській коаліції, не міг повністю припинити життєдіяльність католицької громади. Порівнюючи з іншими християнськими конфесіями краю, католики Вінниччини опинилися чи не під найбільшим тиском з боку сталінського режиму. У таких жорстких умовах вони фактично виживали і були змушені відмовлятися визнавати верховенство Ватикану та погоджуватися з твердженнями сталінської ідеології про імперіалістичну сутність політики римського папи. Влада використовувала різні приводи для розколу та ліквідації католицьких громад – недостатня кількість парафіян, антирадянська поведінка вірян, підозрілі зв’язки з країнами Заходу тощо. Сталінський режим усіляко намагався позбавити католиків можливості користуватися сакральними будівлями, обґрунтовуючи то занедбаним станом костелу, то доцільністю використання його в господарських або культурно-просвітницьких цілях, то наявністю «поряд» ще одного костелу. На вірян тиснули також економічно, ретельно відстежуючи вчасну сплату податків та виконання трудоднів у колгоспах. Отже, влада чинила жорсткий тиск на католицьку спільноту Вінниччини та прагнула її повністю ліквідувати.