Реукраїнізація авангардного мистецтва як процес ідентифікації української культурної спадщини

Метою статтіє простежити процес деколонізації українського мистецького модернізму 1910-х – 1930-х рр. Від відкриття в мистецтвознавчій критиці феномену «українського авангарду» до його історико-культурної ідентифікації як самодостатнього явища європейської культури. Прикладне завдання полягає у сприянні популяризації відомих імен і пам’яток українського авангарду як актуальної культурної спадщини України. Методологія дослідженняґрунтується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів з принципами об’єктивності, історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизнароботи полягає у тому, що на основі мистецтвознавчої, культурологічної, історичної літератури і документів проаналізовано виникнення та розвиток російського і європейського авангарду першої третини ХХ ст.На цій основі здійснено спробурозкрити феномен «українського авангарду» не тільки в художній сфері, а й осмислити його через історичну площину деколонізації. Процес реукраїнізації включає, по-перше, повернення ряду імен всесвітньо відомих майстрів (О.Архипенко, О.Богомазов, Д.Бурлюк, О.Екстер, В.Єрмилов, К.Малевич, В.Меллер, А.Петрицький тощо) на карту української культури; по-друге, визнання їх непересічної ролі в зародженні, становленні російського і радянського авангарду; по-третє, реінтеграціюукраїнського складника в європейському модернізмі і переосмислення впливовості української мистецької мови на європейську художню культуру. Висновки.Український авангард є самодостатнім оригінальним історичним явищем в європейській культурі. Його виключність зумовлена поєднанням європейських інноваційних мистецьких тенденцій з етичними нормами й естетичними ідеалами української народної культури. Поліетнічністьі демократичність українського авангарду визначили і активно вплинули на постання російського авангарду. Відтак останній не слід характеризувати як суто здобуток російської культури.