Український фронт неоголошеної Радянсько-польської війни 1939 року: військова складова реалізації експансіоністської зовнішньої політики СРСР у дослідженнях сучасної української історіографії

Мета статті – розкрити основні результати досліджень сучасних українських істориків, політологів та юристів діяльності Українського фронту Червоної армії проти Польщі в процесі реалізації експансіоністської зовнішньої політики СРСР восени 1939 р. У статті комплексно аналізуються дослідницькі підходи та тематика студій  вітчизняною історіографією збройної інтервенції Червоної армії в південно-східні воєводства Другої Речі Посполитої у вересні 1939 р. До широкого академічного дискурсу долучено публікації вітчизняних істориків та юристів, зокрема періоду широкомасштабної агресії Російської Федерації проти України. У традиційне поле дослідження вітчизняною історіографією подій «золотого вересня» 1939 р. військово-історичну проблематику, пов’язану із утворенням, бойовими діями проти польських збройних формувань та розформуванням Українського фронту Червоної армії в Західній Україні. Основну увагу зосереджено на аналізі бойових операцій у процесі просування радянських військ територією Польщі з домінуючим українським етнічним складом населення після 17 вересня 1939 р. Окремо представлено критичні оцінки ефективності частин Червоної армії, як у зіткненнях з підрозділами Війська Польського, так у зайнятті переважної більшості галицьких й волинських міст й сіл без збройного опору з боку польських підрозділів, факти низької підготовки особового складу Українського фронту тощо. В основу методології статті покладено використання загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання наукового пізнання, які ґрунтуються на принципах системності, об’єктивності, міждисциплінарності  розкриття підготовки створення, перебігу операцій та оцінки результативності Українського фронту Червоної армії у період неоголошеної Радянсько-польської війни 1939 р. Наукова новизна полягає в узагальненні процесів розгортання та  бойових дій Українського фронту під час т. зв. «визвольного походу». Висновки. Підготовка, реалізація та наслідки експансіоністського зовнішньополітичного курсу керівництва Радянського Союзу на чолі з Й. Сталіним на Заході Україні восени 1939 року носили комплексний характер, включаючи безпосередню військову потугу новоутвореного Українського фронту Червоної армії, яка докладно висвітлюється сучасними українськими істориками. При  цьому, для польського командування виступ радянських військ у південно-східних воєводствах Східної Галичини та Західної Волині став повною несподіванкою, що може вказувати на низьку ефективність розвідувальної роботи проти СРСР у умовах, коли усі зусилля Польщі були спрямовані на боротьбу з агресією нацистської Німеччини. Одночасно, дослідники наводять нові факти дезорганізації Польської держави  проти вступу Червоної армії через видання наказів про нечинення опору, або навіть розгляд її як союзника у цій війні. Разом з тим, непоодиноко висвітлюються  факти непідготовленості окремих частин Червоної армії та багатьох солдат-новобранців Українського фронту навіть до такого майже безперешкодного просування територію Західної України, а також хаотичні перестрілки та вогонь по цивільних об’єктах багатьох галицьких й волинських міст та сіл. Не менш вражаючою сторінкою неоголошеної Радянсько-польської війни 1939 року з боку Українського фронту Червоної армії, яка присутня у вітчизняній історіографії, є численні приклади насильства, пограбування, розстрілів мирних мешканців західноукраїнського регіону, котрі у більшості випадків не отримали належного покарання, а навпаки, нерідко заохочувалися особливо для «зведення рахунків» на національному та соціальному ґрунті. Безумовно, що така поведінка бійців та командирів Червоної армії не могла не тільки не сприяти широкій підтримці т.зв «визвольного походу» з боку місцевого населення, але формувала національну базу руху опору, як польського, так українського, що може бути предметом наступних досліджень.