Мозаїки в оформленні автобусних зупинок радянської України (кінець 1960 - х – початок 1990 - х рр.): історико - культурний контекст

Мета статті – проаналізувати культурно-історичні чинники, які зумовили використання монументально-декоративних мозаїк в оформленні автобусних зупинок у радянській Україні наприкінці 1960-х – на початку 1990-х рр. Серед основних завдань – спроба визначити, як і чому реалізація радянської державної програми шляхобудівництва в УРСР обернулася результатом, виразно «національним по формі». Методологічну основу дослідження становлять історичний та культурологічний аналіз, прийоми та інструментарій постколоніальної критики, зокрема, деконструкції радянського наративу та переосмислення національної ідентичності. Наукова новизна статті полягає в комплексному аналізі історико-культурного контексту створення мозаїк на автозупинках радянської України. Висновки. Результати дослідження підтверджують, що мозаїки автобусних павільйонів кінця 1960-х – початку 1990-х рр. становлять важливе явище в українській культурі, оскільки вони сполучають у собі мову радянського модернізму та національні особливості візуальної української культури. Видається доцільним розглядати феномен цих мозаїк як культурно-історичний слід епохи з кількох позицій: як матеріальний речник реалізації соціально-економічної політики радянської держави; як оригінальну форму національного образно-художнього мовлення в умовах радянської міцніючої уніфікації; як прояв малої господарської і мистецької підприємницької взаємодії організацій та майстрів на місцях. Вибір на користь мозаїк для оформлення зупинок зумовлений низкою чинників: по-перше, наявністю сировини і виробничих потужностей для виготовлення керамічної плитки та смальти, задіяних у створенні мозаїк; по-друге, збереженням традицій школи українського монументального мистецтва; по-третє, підготовкою художньо-митецьких кадрів.