Місце літописних уличів у ранньосередньовічній історії України
Автор(и)
Файли
##plugins.themes.individualizeTheme.highlightedArticleDetails##
Журнал
##plugins.themes.individualizeTheme.publishedInIssue##
В журналі висвітлюються актуальні проблеми історії України, всесвітньої історії, історичного краєзнавства, етнології, історіографії, джерелознавства, теорії та методології історії, рецензуються найсучасніші монографічні праці в галузі історичних наук. Видання розраховане на науковців, краєзнавців, викладачів, аспірантів, студентів, усіх, хто прагне отримати ґрунтовні знання теоретичного і прикладного характеру з історії.
Рішенням Міністерства освіти і науки України збірник включено до Переліку наукових фахових видань (категорія Б), в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт з історичних наук. (Наказ МОН України №409 від 17.03.2020 р.).
Про журналАнотація
Метою статті є вивчення ареалу проживання племені уличів на території сучасної України, специфіки їхньої взаємодії із неслов’янськими народами та причин протистояння з князями Русі. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-порівняльного, історико-типологічного, історико-системного) методів з проблемно-хронологічним принципом та принципами науковості, історизму, об’єктивності, системності. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше співвідноситься та аналізується історична інформація про уличів у різних регіонах нашої країни і встановлюється їхній цивілізаційний вплив на населення України часів Середньовіччя. Висновки. Літописні відомості про проживання уличів у Середньому Подніпров’ї, Південному Побужжі, Подністров’ї та Подунав’ї підтверджуються результатами археологічних досліджень. Окремими локальними зонами розселення уличів були Південне Подніпров’я, Південна Київщина, Південна Волинь, Дністровський каньйон. Уличі володіли розвиненими як на свій час аграрними технологіями, в основі яких було землеробство та присадибне скотарство. Серед ремесел помітне місце займали металургія, металообробка та ювелірна справа. Унікальною технологією було виробництво жорен з вулканічного туфу. Головними пам’ятками уличів є численні городища, які, насамперед, виконували функцію військового табору і укриття для населення. Здатність швидко будувати і удосконалювати ці об’єкти свідчить про наявність у них розвинених родоплемінних відносин, авторитетної адміністрації та знаті. Уличі і тиверці були особливо близькими племенами та мали спільний ареал проживання у Подністров’ї. Обидва племені разом брали участь у освоєнні земель правобережжя гирла Дунаю у Х–ХІ ст. Підрахунок кількості відомих городищ та аналіз ареалу розселення уличів дозволяє назвати їх одним із найчисленніших племен України ІХ–ХІ ст. Тривалий період війн ІХ–Х ст. між князями Русі та уличами був викликаний боротьбою за панування у Подніпров’ї і володіння дніпровським річковим шляхом до Чорного моря. Уличі мали особливі відносини із кочовими народами, що відрізняє їх від інших слов’янських племен. Їхнім сусідом і постійним партнером у взаємодії протягом VIII–ХІ ст. були представники південної гілки салтівської культури.
Посилання
Баран, В. Д. (1998). Давні слов’яни. Київ: Видавничій дім «Альтернативи». 336 с.
Баран, В.Д., Баран, Я.В. (2005). Історичні витоки українського народу. Київ: Генеза. 208 с.
Березовец, Д. Т. (1963). Поселения уличей на р. Тясмине. Материалы и исследования по археологии СССР. 108. 145-208.
Буйських, С. Б., Ієвлєв, М. М. (1991). Про осіле населення понизь Дніпра та Південного Бугу у Х–ХІІІ ст. Археологія. 4. 89-104.
Бырня, П. П. (1999). Процесс градообразования в Поднестровье в период раннего средневековья. Stratum plus. 5. 328-337.
Грінченко, В. А. (1950). Пам’ятка VIII ст. коло с. Вознесенки на Запоріжжі. Археологія. 3. 37-63.
Грушевський, М. С. (1905, 1992). Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. Київ: Наукова думка. (Пам'ятки історичної думки України). Т. 2: XI-XIII вік. 640 c.
Гордєєв, А.Ю. (2013). Аналіз топонімів регіону Чорного моря на картах-портоланах Весконте Петра 1311-1321 рр. Вісник геодезії та картографії. 5. 36-45.
Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия. (2009). Москва: Т. 3: Восточные источники. 264 с.
История Киева. (1982). В 3 т., 4 кн. Киев: Наукова думка. Т. 1: Древний и средневековый Киев. 408 с.
Козловський, А. О. (1992). Історико-культурний розвиток Південного Подніпров’я в ІХ–XIV ст. Київ: Наукова думка. 184 с.
Куза, А. В. (1996). Древнерусские городища X–XIII вв.: Свод археологических памятников. Москва: Христианское издательство. 256 с.
Кучера, М. П. (1999). Слов'яно-руські городища VIII–ХІІІ ст. між Саном і Сіверським Дінцем. Київ, ІА НАНУ. 252 с.
Кучера, М. П. (2017). Городища уличів у середньому Побужжі. Археологія. 4. 61-73.
Манігда, О., Грабовська, О. (2021). Середньовічні городища уличів на Побужжі. Особливості використання ландшафту. Простір в історичних дослідженнях. 2. 50-56.
Маярчак, С. П. (2008). Сільське господарство і промисли населення лівобережжя середнього Подністров’я ІХ–ХІІІ ст. (у межах Хмельниччини). Археологічні студії. Київ, Чернівці: Наші книги. 3. 158-168.
Маярчак, С. П. (2012). Лівобережжя середнього Подністров’я у ІX–ХІІІ ст. (за даними історико-археологічних досліджень): дис. … канд. іст. наук : 07.00.04. Київ. 390 с.
Пам’ятки історії та культури Вінницької області. Вінниця. (2016). Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД». 224 с.
Пам’ятки історії та культури Вінницької області. (2019). Вінниця : ПрАТ «Віноблдрукарня». Ч. 1 : Барський – Немирівський р-ни. 400 с.
Русанова, И. П., Тимощук, Б. А. (1981). Древнерусское Поднестровье: Историко-краеведческие очерки. Ужгород: Карпати. 144 с.
Сапельняк, Т. І. (2006). Уличі і тиверці в Карпато-Причорноморських землях (друга половина IX – перша половина Х сторіччя): дис. … канд. іст. наук : 07.00.01. Одеса. 188 с.
Славяне и скандинавы. (1986). Москва: Прогресс. 416 с.
Смиленко, А. Т., Козловский, A. A. (1987). Средневековые поселения в приморской части Днестро-Дунайского междуречья. Днестро-Дунайское междуречье в I – начале II тыс. н.э. Киев: Наукова думка. 67-83.
Сміленко, А. Т. (1999). З історії літописних уличів. Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в І тисячолітті н.е. Київ-Львів: РАС. 268-276.
Східна Європа до кінця ХІІІ ст. за Літописом руським. (1990). Літопис руський. Київ: «Дніпро». Карта-додаток.
Тимощук, Б. О. (1976). Слов'яни Північної Буковини V–IX ст. Київ: Наукова думка. 178 с.
Томашевський, А. П. (2003). Нарис історії та екології заселення Східного Поділля слов’яно-руської доби. Археологічні студії. Київ, Чернівці: Прут. 2. 132-160.
Хавлюк, П. І. (1969). Древньоруські городища на Південному Бузі. Слов'яно-руські старожитності. Київ. 156-174.
Хавлюк, П. І. (1973). До питання про виготовлення жорен у давній Русі. Археологія. 9. 34-41.
Хавлюк, П. І. (1984). Дослідження ремісничого центру для виробництва жорен на Південному Надбужжі. Тези доп. другої Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. Вінниця. 6.
Хавлюк, П. І. (1988). Про час використання уличами оборонних споруд передскіфського і скіфського часу. Тези доп. шостої Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. Вінниця. 7-8.
Хавлюк, П. І. (1993). Земля Уличів. Тези доп. дванадцятої Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. Вінниця. 17-18.
Хавлюк, П. І. (1997). Нове в фортифікації уличів. Матеріали звітної конференції викладачів і студентів історичного факультету за 1996 р. Вінниця, ВДПІ. 48-49.
Хавлюк, П. І. (1999a). Обмін і торгівля уличів. Матеріали звітної конференції викладачів і студентів історичного факультету за 1998 р. Вінниця. 75-77.
Хавлюк, П. І. (1999b). Ювелірна справа в уличів. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. 1. 13-19. https://doi.org/10.31652/2411-2143-1999-01-13-19
Ягодинська, М. О., Горбаненко, С. А. (2021). Землеробство в межиріччі Дністра та Ікви у давньоруський час (за археологічними даними). Археологія і давня історія України. 1 (38). 408-424. https://doi.org/10.37445/adiu.2021.01.29
##plugins.themes.default.displayStats.downloads##
Подробиці
Ліцензія
Авторське право (c) 2023 Тарас Беднарчик
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
