Місце Директорії у державному апараті Української Народної Республіки (1919 р.)

Анотація

У статті здійснюється аналіз розвитку та місця Директорії у державному апараті Української Народної Республіки. Визначається вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на формування функцій Директорії та її ролі у системі державного апарату. У роботі вказується на непослідовність роботи Директорії, на не чітку зовнішньополітичну діяльність, політичні чвари, призначення на керівні посади не кваліфікованих державних службовців. За допомогою діалектичного підходу аналізуються державно-правові події цього періоду. Використання 

даного методу також допомогло дослідити соціальні тенденції та процеси, які були характерні для державотворчих процесів періоду Української народної республіки доби Директорії. Дослідження ґрунтується на загальнотеоретичних принципах та на таких методах наукового дослідження – філософському, загальнонауковому та соціально-науковому, які базуються на принципах детермінізму та історизму. У роботі зроблено висновки, що Директорія не дістала чітко окреслених обов’язків та фактично не виробила жодного документа, в якому прописувалися б її внутрішня структура та обов’язки її членів. Сферу компетенції між урядом і Директорією також не було розмежовано. 15 листопада 1919 р. після прийняття постанови Директорії, С. Петлюра став одноосібним лідером Української Народної Республіки доби Директорії. Директорія, як колегіальний орган перестала існувати. Період доби Директорії є одним із етапів будівництва українським народом своєї незалежної держави у 1918 – 1920 рр. Державотворчий досвід Директорії УНР є одним із важливих етапів державотворчої спадщини України. Пропонована стаття є складовою частиною досліджуваної теми: «Структура органів влади та організація державно-управлінської діяльності в період Директорії УНР (1918 – 1920 рр.)».