історична пам’ять, культурна пам’ять, мнемонічні механізми, Trauma Art, візуальний наратив, воєнний натюрморт, національна ідентичність, етика свідчення, епістемологічна функція мистецтва
Анотація
У статті здійснено культурологічний та історико-мистецтвознавчий аналіз еволюції ролі мистецтва як активного інструменту фіксації, осмислення та формування історичної і колективної пам’яті. Проаналізовано трансформацію функції мистецтва від архаїчного літопису та ідеологічної глорифікації до субверсивного антивоєнного маніфесту. Особливу увагу приділено українському контексту, де мистецтво традиційно виступало основним мнемонічним механізмом збереження національної ідентичності та тяглості державотворчої пам’яті. Центральною частиною роботи є аналіз новітніх стратегій осмислення російсько-української війни (2014-2025 рр.), включаючи феномен «воєнного натюрморту» як форми мистецького свідчення про буденність бойових дій та роль документальної фотографії у формуванні контр-наративу до пропаганди.
