ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ЯК ЧИННИК ПРОФІЛАКТИКИ РИЗИКОВАНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Анотація

У статті досліджуються психологічні механізми саморегуляції як ключового чинник профілактики ризикованої поведінки підлітків в умовах війни. Актуальність дослідження зумовлена критичною потребою у збереженні психічного здоров’я української молоді, яка формується в умовах тривалого воєнного стресу. Підлітковий вік, будучи періодом інтенсивного нейропсихологічного розвитку, є найбільш уразливим до формування дезадаптивних поведінкових паттернів, зокрема ризикованої поведінки, що виступає малофункціональним механізмом подолання психологічної травми.

На основі аналізу сучасних теорій та емпіричних даних (n=70) встановлено, що ризикова поведінка в умовах війни концептуалізується як комплекс дезадаптивних паттернів, що включають імпульсивні дії, пошук екстремальних вражень, деструктивну соціальну інтеракцію та аутоагресивні прояви. Емпіричні результати свідчать про значну поширеність ризикованих тенденцій: 28,57 % підлітків активно шукають екстремальні враження, а 57,14 % демонструють ситуативну ризикову поведінку. Виявлено зв'язок між схильністю до ризику та низьким рівнем самоконтролю, високою імпульсивністю (37,14 %), потребою в негайному задоволенні (22,86 %) та підвищеним нейротизмом (34,28 %).

Ключовим висновком дослідження є те, що ризикова поведінка виступає наслідком порушення механізмів саморегуляції на тлі нейробіологічних змін (дисбаланс між гіперактивною лімбічною системою та незрілою префронтальною корою) та соціально-середовищної дезорганізації. Кореляційний аналіз підтверджує, що з віком зменшуються імпульсивність та потреба в негайному задоволенні, що свідчить про розвиток самоконтролю. Одночасно виявлено життєстійкість більшості підлітків (64,28 %) та цінність підтримки родини (52,86 %), що є ресурсом для формування психологічного імунітету. Емпірично доведено, що психологічні механізми саморегуляції виступають ключовим буферним чинником проти ризикованої поведінки.