ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЙ ПОДОЛАННЯ СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЙ У ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ В СИТУАЦІЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Анотація

Метою статті є висвітлення стратегій подолання стресових ситуацій у юнацькому віці в умовах невизначеності, яка стає дедалі виразнішою у сучасному соціально-економічному середовищі. В основі дослідження лежить припущення, що юнацький вік є критичним періодом у формуванні життєво важливих умінь і навичок, зокрема й адаптаційних механізмів, необхідних для ефективної реакції на стрімкі зміни та інформаційний тиск. У публікації розглянуто поняття «копінг», що походить від англійського to cope — «управляти, давати раду», та розкрито його сутність як комплексу когнітивних, емоційних і поведінкових стратегій, спрямованих на збереження або відновлення емоційної рівноваги. Акцент зроблено на класичні праці А.  Лазаруса і С. Фолькман, котрі виокремили дві ключові фази в процесі подолання стресу — оцінку загрози (primary appraisal) і оцінку ресурсів (secondary appraisal). В українській психологічній традиції (Т.М. Титаренко, С.Д. Максименко, О.А. Кірнос, В.М. Бортник) наголошується на ролі соціально-економічних факторів та підтримки з боку родини й оточення у формуванні індивідуальних копінг-стратегій.

У статті акцентується, що юнацький вік посилено піддається впливу невизначеності, оскільки саме в цей час відбувається вибір професії, встановлення особистісних орієнтирів, розвиток соціальних навичок і самооцінки. Науковці вказують, що підвищений рівень тривоги часто провокує пасивні або емоційно-орієнтовані способи реагування, серед яких найпомітнішими є уникання та імпульсивні дії. Водночас дослідники наголошують на важливості конструктивних форм копінгу (асертивна поведінка, пошук соціальної підтримки, обережне планування), які поліпшують соціальну адаптацію і знижують ризик виникнення деструктивних наслідків. Поряд із тим, деякі автори (Е. Фрайденберг, С. Хобфол) розрізняють «просоціальні» і «деструктивні» стратегії, що дає змогу краще зрозуміти поведінкових копінгів в юнацькому. Виокремлюються й культурні та гендерні чинники: у колективістських суспільствах традиційно більше уваги приділяється взаємній підтримці, а в індивідуалістичних — самостійності та внутрішньому локусу контролю.

Окремим аспектом статті є аналіз застосування теорії збереження ресурсів (Conservation of Resources Theory) С. Хобфола, згідно з якою загроза втрати ресурсів (часу, фізичних сил, фінансів, соціальних контактів) може бути рушійним чинником виникнення стресу. Наголошено, що у юнацькому віці дефіцит зазначених ресурсів особливо гостро відбивається на coping-поведінці та може спонукати до агресивних проявів або уникання. Щоб підтвердити актуальність зазначених положень, у статті наведено результати емпіричного дослідження з використанням методики С. Хобфола «Стратегії подолання стресових ситуацій (SACS)». В ньому взяли участь 120 юнаків 17–18 років із Вінницької області. Отримані показники засвідчили, що найяскравіше проявляються імпульсивно-агресивні реакції та уникальна поведінка, у той час як асертивність і пошук соціальної підтримки були помірними або недостатньо сформованими в значної частини респондентів. Водночас виявлено, що приблизно третина юнаків все ж тяжіє до конструктивних патернів (асертивні дії, обережні кроки, соціальна відкритість), що вказує на потенціал для цілеспрямованого розвитку просоціальних навичок.

Отримані результати дослідження полягають у тому, що невизначеність сучасного світу, посилена соціально-економічними трансформаціями, створює додаткове навантаження на психіку молодих людей. Для гармонійного розвитку особистості потрібні не лише внутрішні ресурси (зокрема самооцінка, емоційний інтелект, здатність до самоконтролю), а й відповідне сімейне, освітнє та суспільне середовище, в якому молодь матиме «маяки» для орієнтації. Автори статті підкреслюють важливість вироблення активних, проблемно-орієнтованих стратегій подолання стресу, що дають змогу швидко адаптуватися до нестабільних умов. Окрім того, позитивний ефект має смисловий копінг, який спонукає юнаків до усвідомлення власної ідентичності й сенсу життєвих випробувань. З практичного погляду, результати дослідження дають змогу запропонувати психологам, педагогам і батькам конкретні рекомендації щодо розвитку в юнаків таких умінь, як конструктивна комунікація, ефективна регуляція емоцій і пошук ресурсів підтримки. Усе це сприяє формуванню більш зрілої, упевненої та гнучкої особистості, здатної творчо реагувати на виклики невизначеності. Зрештою, запропоновані висновки та методи можуть бути використані для профілактики дезадаптивної поведінки й підвищення стресостійкості молоді, а сама стаття містить теоретичне та емпіричне підґрунтя для подальших досліджень у галузі вікової та педагогічної психології.