«In a bright place, in a blooming place, in a peaceful place»: Locus amoenus in Vasyl Symonenko’s short prose (based on the material of the story «The Rose Wine»)

Abstract

У статті проаналізовано новелу з однойменної збірки малої прози Василя Симоненка «Вино з троянд» та розглянуто особливості оприсутнення locus amoenus у цьому творі. Визначено однією з особливих рис текстів цієї книжки пошук героями затишку та спокою: у щирій розмові, в улюбленій справі, у дитячих спогадах, у перебуванні на природі. Найцікавішою у цьому плані є новела «Вино з троянд», у якій поєднано християнську та романтично-казкову традицію зображення місця зустрічі закоханих, що і стає locus amoenus. Locus amoenus, відомий ще з часів античної та середньовічної літератури, інтерпретовано як місце благоденства, що часто постає в художніх творах як прекрасна та затишна місцина з квітами, деревами, водоймою, де зустрічаються закохані. Це місце у новелі постає в образі саду, який доглядає один із головних героїв. І в цьому його найбільша цінність, адже він не дарований кимось чи віднайдений випадково, а створений дбайливими руками садівника після того, як він переживає та проживає важку втрату близької та дорогої людини. Місце благоденства трактується через біблійну традицію зображення райського саду, це й Едем, і сад у Пісні над Піснями Соломона, а також через традицію зображення саду і квітників у християнських казках Г. К. Андерсена. У першому випадку — це повернення до втраченого райського саду, у другому — це віднайдення такого саду для себе і для коханої, у третьому — пошук райського куточка на землі, зустрічі та розмови з квітами, відшукування серед них душ тих, хто знайшли спокій у місці тихому та квітучому. У новелі Василя Симоненка квітучий сад, створений руками Андрія, немов куточок раю на землі. Вирощувати та плекати його він почав після смерті мами і радо ділився його щедротами з усіма охочими, і не лише щедротами, а й казками-розповідями про квіти. У цьому ж саду він чекає на Ольгу, розмова з якою стає початком чогось особливого та важливого. Через інтерпретацію locus amoenus робиться висновок, що ключовим у світовідчутті героїв цієї новели є духовність та душа, а краса зовнішня — поняття умовне та несуттєве, також сад у новелі — це місце, де можна бути справжнім та по-справжньому, звільнитися від тавра людини радянської.