ОСОБЛИВОСТІ ВЕРТИКАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ ТІЛА ДІТЕЙ ЗІ СПАСТИЧНИМИ ФОРМАМИ ЦЕРЕБРАЛЬНОГО ПАРАЛІЧУ

Анотація

Анотація. Актуальність теми дослідження . Проблема реабілітації дітей з інвалідністю сьогодні знаходиться в центрі уваги вітчизняної та закордонної науки. Сьогодні дослідження охоплюють широкий перелік проблем, що виникли при спробах суспільства допомогти дітям з інвалідністю. Мета дослідження – визначення особливостей вертикальної стійкості тіла дітей із спастичною диплегією та дітей із спастичним геміпарезом. Учасники дослідження. У дослідженні брали участь діти 7–8 років із спастичною диплегією (n=14), діти із спастичним геміпарезом (n=11). Для виконання поставлених завдань використано такі методи дослідження: аналіз спеціальної науково-методичної літератури, педагогічний експеримент, методи математичної статистики. Результати роботи. При дослідженні дітей зі спастичною диплегією їх було розподілено наступним чином. До І рівня віднесено 8 дітей із переважанням правобічного ураження (32% від загальної вибірки) і 6 дітей з переважанням ураження зліва (24%). Ці діти мали легкий ступінь уражень, що дозволяє їм самостійно пересуватися всередині приміщень і спускатися сходами без обмежень. Діти з функціональними обмеженнями могли виконувати ці дії з підтримкою. У групі зі спастичним геміпарезом 6 дітей мали лівосторонній геміпарез (24%), а 5 – правосторонній (20%). Розподіл дітей за рівнями GMFCS дозволяє провести аналіз фізичних можливостей у межах кожної підгрупи, враховуючи ступінь їхньої рухової активності та функціональні обмеження. Висновки. Встановлено, що за тестом на вертикальну стійкість тіла (проба Ромберга), який виконувався в I та III режимах, у групах дітей із спастичною диплегією та спастичним геміпарезом були незначні відмінності в середніх значеннях часу утримання рівноваги, які не досягають статистичної значущості (р>0,05). Такі дані засвідчують, що групи з досліджуваними нами  спастичними формами ЦП мають однакові координаційні можливості. Інтерквартильний розмах і розмах даних (min–max) підтверджує схожість результатів між групами, що вказує на однаковий рівень порушень функцій вестибулярного апарату, незалежно від форми ДЦП. Якщо додати до цих даних відомості про те, що значення коефіцієнта U Манна-Уїтні (U=71) було вищим за критичне (U_кр(11; 14; 0,05)=40), то можна стверджувати про відсутність будь-яких помітних відмінностей між дітьми з цими двома спастичними формами ЦП. Перспективи подальших досліджень – теоретично обґрунтувати, та розробити концепцію використання технічних засобів та методичних прийомів штучного керуючого середовища в процесі фізкультурно-спортивної реабілітації дітей молодшого шкільного віку з церебральним паралічем.