Лінгвософія часу в сучасній українській поезії

Анотація

У статті досліджено систему лексико-семантичних часопозначень у сучасних поетичних текстах. Розглянуто зреалізовані в авторських текстах засоби вербалізації семантики часу. Визначено домінантні метафоричні моделі «час – людина», «час – простір», «час – природа», у якій виокремлено мікромоделі «час – рослина», «час – тварина», «час – птах», «час – вода». Акцентовано, що в цих образних структурах відбувається мовно-естетична репрезентація часономенів. Спостережено традиційну сполучуваність часоназв у дієслівних і генетивних метафорах водночас із суттєвим оновленням образного слововживання. Підтверджено підвищену увагу авторів до епітета як одного з найбільш активних засобів поетичної антропоморфізації в системі лінгвоестетичних конкретизаторів абстрактної семантики часу.