Емблематика пострадянської Донеччини: офіціоз «господарників», переробки «з народу», альтернативи апологетів «русского мира»

Анотація

Метою статті є аналіз розвитку емблематики Донеччини (офіційної геральдики та вексилології Донецької області, відображення історичної тематики у комерційних номенах, реінтерпретацій офіційної символіки приватними особами) у період 1991–2015 рр., зазначаючи її основні тенденції, зв’язки з політичними та історичними поглядами замовників і авторів, трансформації символів. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності. Використані загальнонаукові та спеціальні методи: контент-аналіз, узагальнення, хронологічний, ретроспективний методи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона представляє собою спробу узагальнення різних елементів емблематики Донеччини, вперше виходячи за межі офіційної геральдики та вексилології, розглядаючи їх трансформацію в руках недержавних акторів. Висновки. Емблематика Донецька та Донеччини пострадянської доби розроблялася в унікальній ситуації: місцеві еліти, з одного боку, бажали відійти від радянської символіки та осучаснити Донецьк, як «бренд», а з іншого, через особливості власної освіти, походження та політичні цілі, не сприймали історію краю поза радянськими стереотипами про «Донбас як економічний центр». У результаті місцевими елітами була проігнорована козацька історія Донеччини на противагу увічнення індустріальних здобутків доби Російської імперії (девіз з цитатою з Дмитра Мендєлєєва, Пальма Мерцалова, «Юзівські» номени). Протягом десятиріч відбулася дивергенція традицій донецької емблематики: офіційна, бізнесова, народно-патріотична. Паралельно промосковськими організаціями ще з 1991 р. розроблялася та нав’язувалася окрема емблематика, побудована на історичних міфах навколо Донецько-Криворізької Радянської Республіки, але відірвана як від попередньої радянської символіки, так і від новітньої офіційної донецької емблематики. Остання розроблялась як така, що символізує «особливість» сходу України, «окремішність» Донеччини, проте при цьому не перемежовувалася з російською символікою (за винятком російськомовного девізу). У такій формі вона не відповідала цілям та бажанням агентів московського впливу, але була сприйнята та перероблена проукраїнськими патріотичними силами. Так, використання конкретного варіанту донецької символіки одразу вказує на політичні переконання того чи іншого діяча та його розуміння історії краю та історичної політики навколо неї.