Анотація
Метою статті є реконструювати процес налагодження контактів між Закарпатською реформатською церквою та органом нової радянської влади – Радою у справах релігійних культів (РСРК), визначення так званої контактної особи між державою та конфесією, а також наслідки безуспішних виборів такої особи. Методологія дослідження базується на аналізі маловідомих і невідомих архівних джерел Синодського архіву Реформатської церкви Угорщини, Державного архіву Закарпатської області та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в українських дослідженнях історії церков проблематика реформатів Закарпаття досліджувалася лише частково і не в хронологічній послідовності, хоча загалом історії протестантів приділялася широка увага. Висновки. Авторка дійшла висновку, що після приходу радянських військ на Закарпаття церковна структура реформатів (кальвіністів) зазнала значних втрат, оскільки з трьох пробстів (благочинних) місце служби залишили двоє, а зі 113 священників – 25. Орієнтовно 20–25 % членів релігійних громад (чоловіків) депортували, повідомляючи, що нібито ведуть їх на триденні відновлювальні роботи. Хаотичність ситуації посилило й те, що Рада у справах релігійних культів не дозволила в 1946 році державну реєстрацію реформатів, поки вони не мають так званого обласного уповноваженого. Очевидно, що РСРК не володіло інформацією ні стосовно структурної побудови реформатів, ні стосовно їх адміністративно-територіального поділу, ні стосовно кількості вірян. Коли ж відбулися вибори обласного уповноваженого, проблема виникла через те, що його особу не узгодили з уповноваженим у справах релігій у Закарпатській області. У відсутності погоджувальних консультацій органи влади вбачали удар по своєму авторитету, тож РСРК вирішила відновити його так, що визнала недійсними результати виборів й одночасно доручила КДБ організувати стеження за обраним Іштваном Дьорке та близькою до нього організацією «Коло східних братів». КДБ кваліфікував діяльність І. Дьорке як антидержавну. Рада у справах релігійних культів бажала бачити обласним уповноваженим Дюлу Барі, оскільки вбачала в ньому не просто компромісну фігуру, а й людину, яка буде служити інтересам влади. Зрештою, РСРК також визнала, що не має достатньо інформації стосовно реформатів, тож розпочала процес їх повного перепису, не виключаючи і можливості злиття реформатської церкви із Всесоюзною радою Євангельських християн-баптистів.
Посилання
Fodor, Gusztáv. (2016). A Kárpátaljai Református Egyház élete a sztálini egyházpolitika szorításában [Життя реформатської церкви на Закарпатті в віджимі сталінської церковної політики.] In Molnár D. Erzsébet – Molnár D. István (Eds.). A kommunizmus áldozatai, rehabilitációs alternatívák Kelet-Közép Európában. Nemzetközi tudományos konferencia anyagai, 170–198. Beregszász–Ungvár: „Rik-U” Kiadó.
Horkay, Barnabás. (1998). A Keleti Baráti Kör. Képek a kárpátaljai ébredésből. H.n. [Коло східних братів. Картини закарпатського відродження].
KRELM – Kárpátaljai Református Egyház Levéltára és Múzeuma [Архів і музей Закарпатської реформатської церкви, Берегове].
Bary/1 Gyula beregi ref. esperes levele Nagytiszteletű Györke István úrnak egyházmegyei főjegyző, tanácsbíró Beregújfalu [Лист бережського реф. пробста Дюли Барі до вельмишановного пана Іштвана Дьорке, головного писаря єпархії, радника Берегуйфалу]. Оригінал листа надав автору Сабольч Дьорке, син Іштвана Дьорке.
Bary/2 Gyula beregi ref. esperes levele a Területi Vallásügyi Meghatalmazottnak Ungvárra. 1.K.i./1947. sz. alatt. [Лист бережського реф. пробста Дюли Барі до уповноважений РСРК у Закарпатській області № 1.K.i./1947]. Оригінал листа надав автору Сабольч Дьорке, син Іштвана Дьорке (за що автор хоче йому ще раз подякувати).
MRE ZSL – Magyar Református Egyház Zsinati Levéltára [Синодський архів Реформатської церкви Угорщини, Будапешт].
Szamborovszkyné Nagy, Ibolya. (2020). „Egyedül, de hitünkben megerősödve”. Bary Gyula lelkészi tevékenysége az első Csehszlovák Köztársaság idején. [«Один, але зміцнений у своїй вірі». Душпастирська діяльність Дюли Барі за часів першої Чехословацької республіки]. Teológiai Fórum, 2, 147–176. Режим доступу: http://www.refteologia.sk/TF_2020_2.pdf
АУСБУЗО – Архів Управління Служби Безпеки України в Закарпатській області.
Бондарчук П. (2010). Особливості релігійної ситуації в Україні у середині 1940-х – на початку 1950-х рр. Український історичний журнал, 2, 137–163.
Войналович В. (2005). Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940–1960-х років: політологічний дискурс: [монографія]; НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. Київ: Світогляд. 741 с.
ДАЗО – Державний архів Закарпатської області.
Капітан, Л. (2013/1). Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра. Краєзнавство, 2, 139–145.
Капітан, Л. (2013/2). Реформатська церква Закарпаття у контексті антирелігійної політики радянської адміністрації повоєнних років. Гуржіївські історичні читання, 6, 240–443
Лешко О. (2002). Державна політика і протестантські громади Закарпаття в 1946–1949 роках. Carpatika–Карпатика. Вип. 20. Релігія та церква в центральної та південно-східної Єиропи. Ужгород. 105–114.
Лешко О. (2003). Реформатське духовенство Закарпаття в другій половині 40–50-х роках. Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія: Історія, 9, 74–82.
Лисенко О. (1998). Церковне життя в Україні. 1943–1946 рр. Київ: Інститут історії України НАНУ, 403 с.
Пащенко В. (2002). Греко-католики в Україні (від 40-х років ХХ ст. до наших днів. Полтава: АСМІ, 616 с.
РГАСПИ – Российский государственный архив социально-политической истории.
Саламаха І. (2001). Реформатська церква Закарпаття в перші післявоєнні роки (1945–1948). Історія релігій в Україні. Праці ХІ Міжнародної наукової конференції. (Кн.1.) Львів, 372–378.
ЦДАВОВУ – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.
Шерстюк I. (2012). Закарпатська реформатська церква у перші повоєнні роки. Історична пам'ять, 28, 85–92.
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Авторське право (c) 2022 Ібоя Самборовскі-Нодь