Ускладнення міжконфесійних взаємовідносин на Волині напередодні та під час Першої світової війни

Анотація

Метою статті є дослідження ролі православного духовенства у загостренні міжконфесійних взаємовідносин на Волині на початку ХХ ст. Авторами досліджено архівні документи  та матеріали періодичної преси досліджуваного періоду, в яких висвітлено ключові напрями причин і наслідків виникнення міжконфесійного протистояння на Волині, роль у цьому Російської православної церкви, органів влади та Почаївського відділу Союзу російського народу. Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових методів дослідження (аналізу, синтезу й узагальнення)  та спеціальних історичних (порівняльно-історичного та хронологічного), що у поєднанні з принципами об’єктивності, історизму та поліфакторності створило необхідні умови для неупередженого висвітлення поставлених завдань. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автори на основі архівних документів та матеріалів періодичної преси з’ясували роль православного кліру, органів імперської влади та чорносотенців у загостренні міжконфесійних взаємовідносин на Волині у досліджуваний період. Висновки. Після підписання імператором Миколою ІІ маніфесту 17 квітня 1905 р. створено умови для переходу православних до інших конфесій. Враховуючи особливості етнонаціонального складу населення Волинської губернії, ці процеси у ній набрали значного розмаху. Православне духовенство спільно з чорносотенцями, які відігравали важливу роль у політичному житті регіону, робили усе можливе, щоб дискредитувати представників інших конфесій в очах широких верств населення. Однак, незважаючи на таку позицію, кількість протестантів і римо-католиків на Волині неухильно зростала. Це зумовлено не стільки пропагандою їхніх віровчень серед жителів краю, змішаними шлюбами, а насамперед тими негативними процесами, що відбувалися у середовищі православного духовенства, передусім православних священників. Події Першої світової війни православний клір використовував для посилення наступу на протестантські громади, безпідставно звинувачуючи їх у зв’язках із Німеччиною, що ще більше загострювало міжконфесійні взаємовідносини. Проведення антипротестантських і антикатолицьких курсів не лише за участі ревнителів Союзу російського народу, «союзників», священників, а й учителів Закону Божого у початкових школах, свідчили про спробу зумовити новий виток протистояння між представниками різних конфесій.