Анотація
Мета статті – аналіз застосування артилерії кримськотатарським військом, встановлення особливостей тактики застосування гармат на полі бою, уточнення причин, через які артилерія не набула поширення у військах ханства. Методологія дослідження, крім дотримання принципів об’єктивності та історизму, полягала у застосуванні порівняльно-історичного методу та методу системного аналізу. Завдяки порівняльно-історичному методу артилерія ханства та військова справа кримці порівнюються із аналогами головних опонентів держави – Польського королівства, ВКЛ та Московії. Системний аналіз дозволив встановити, що на розвиток артилерії Кримського ханства впливали такі фактори як рівень технологічного розвитку, політичні, економічні чинники. Наукова новизна міститься у розгляді артилерії Кримського ханства як окремої складової його війська, аналізі бойового застосування гармат у військових конфліктах з кочовими народами (черкесами, ногайцями), Московією, ВКЛ та Польщею. Висновки. Встановлено, що артилерія кримських татар була складовою їх військової організації. Ханство не виготовляло власних гармат, використовувало зразки отриманні від Османської імперії або здобуті у бою. Відсталість кримців у технологічному плані від Московії, ВКЛ, Польського королівства та інших тогочасних держав не дозволила ханству розвивати свою артилерію на рівні згаданих сусідів. З’ясовано, що найбільш ефективно киримли застосовували артилерію проти кочових народів (черкеси, ногайці), які не мали власної артилерії та були вразливими перед вогнем гармат. Доведено, що у військових кампаніях кримські татари застосовували щонайбільше кілька десятків «артсистем», переважна більшість яких – легкі гармати. Встановлено, що легкі гармати були бездієві при штурмі фортець та вагенбургів. Кримці не мали змоги будувати потужні вагенбурги, схожі до тих, які формували козаки та московити, через відсутність великої кількості масивних возів. Доведено, що розвиток артилерії ханства йшов в розріз з основною тактикою кримців – використання легкої кінноти, маневрений лучний бій. Тобто гармати обмежували маневрування та мобільність кримськотатарського війська.
Посилання
Broniewski, M. (2011). Tartariae Descriptio. Opis Tatarii, przekład: E. Śnieżewska, red. M. Mączyńska. Łódź: Stowarzyszenie Naukowe Archeologów Polskich, 116 s.
Çiçek, K. (2007). Osman Paşa, Özdemiroğlu. Islam ansiklopedisi cilt 33. 471- 473.
Eravcı, М. (2023). The Role of the Crimean Tatars in the Ottoman-Safavi Wars. Selçuk Üniversitesi Türkiyat Araştırmaları Dergisi(57), 21-36. https://doi.org/10.21563/sutad.1285102
Fletcher, G. (1966). Of the Russe Commonwealth. Cambridge, Harvard University Press. https://archive.org/details/ofrussecommonwea0000flet/page/n5/mode/2up
Górka, O. (1935). Liczebność tatarów krymskich i ich wojsk. Przegląd historyczno-wojskowy. T. 8. Zeszyt 2. 185-295.
Grabarczyk, T. (2012). Firearms in the Equipment of Mercenary Troops of the Kingdom of Poland in 1471-1500. Fasciculi Archaeologiae Historicae. Rocznik. Tom 25. 53-58.
Hubka, M. (2007). Jazda polska doby Wazów: organizacja, uzbrojenie, taktyka. Piotrków Trybunalski: Naukowe Wy dawnictwo Piotrkowskie przy Filii Akademii Świętokrzyskiej, 164 s.
Inalcik, Н. (1979-1980) The Khan and the Tribal Aristocracy: The Crimean Khanate under Sahib Giray. Harvard Ukranian Studies. Vol. 3-4. 445-466.
Janicki, K. (2020). Ludność Rzeczypospolitej Obojga Narodów na tle Europy. Jaki procent mieszkańców kontynentu żył nad Wisłą? https://wielkahistoria.pl/ludnosc-rzeczypospolitej-obojga-narodow-na-tle-europy-jaki-procent-mieszkancow-kontynentu-zyl-nad-wisla/
Kronika Polska (1856). Kronika Polska Marcina Bielskiego Wyd. K. J. Turowskiego. T. 2. Кs. IV,V. Sanok: Pollak Karol, 1064 s.
Nykiel, B. (2006). Zdrada Bogdana Slupicza w 1551 r. (okoliczności zdobycia Braclawia przez Tatarów). Соціум. Альманах соціальної історії. Вип. 6. 29-59.
Podhorodecki, L. (1987). Chanat Krymski. Warszawa: Książka i Wiedza, 358 s.
Relacye nuncyuszów apostolskich i innych osób o Polsce o d roku 1548 do 1690. (1964). wyd. E. Rykaczewski. Tom 1. Berlin; Poznań: Księgarnia B. Behra, 604 s.
Skorupa, D. (2004). Stosunki polsko-tatarskie 1595-1623. Warszawa : Wydawn. «Neriton», 297 s.
Tarih-i Sahib Giray Han (Histoire de Sahib Giray, khan de Crimée de 1532 à 1551). (1973). Ed. crit., trad., notes et glossaire par Ö. Gökbilgin. Ankara: Atatürk Üniversitesi, 313 s.
Вирський, Д. (2016). Війни українні: хроніки татарського прикордоння України (ХVI – середина XVII ст.). Київ: Інститут історії України НАН України, 299 с.
Гайворонський, О., Громенко, С. (2020). Кримське ханство. Остання битва з Ордою. https://ru.krymr.com/a/krymskoe-hanstvo-poslednyaya-bitva-s-ordoj/29068360.html.
Галушка, А. (2016). Кримські походи на Москву 1571 та 1572 рр. https://uahistory.co/book/battlefield-ukraine-military-history-ukraine-ancient-times-present/32.php.
Гваньїні, О. (2007). Хроніка європейської Сарматії / Упорядкував та переклав з польської Ю. Мицик. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 1006 с.
Громенко, С. (2022). Крим у війні за Казань та Астрахань. https://ua.krymr.com/a/krymske-khanstvo-moskovske-tsarstvo-kazan-astrakhan-viyny/32127715.html
Громенко, С. (2023a). Перша російсько-турецька війна і Крим. Битва за Астрахань. https://ua.krymr.com/a/persha-rosiysko-turetska-viyna-i-krym-bytva-za-astrakhan/32288575.html
Громенко, С. (2023b). Гуляй-город: кримський похід на Москву 1572 року. Битва. https://ua.krymr.com/a/huliai-gorod-krymskyi-pokhid-na-moskvu-1527-roku-bytva-hromenko/32375662.html
Громенко, С. (2023c). Нездоланна Ока: малі кримські походи на Московію у XVI столітті. Частина 7. https://ua.krymr.com/a/nezdolanna-oka-mali-krymski-pokhody-na-moskoviu-v-16stolitti-chastyna-7/32463767.html
Гулевич, В. (2013). «Київська трагедія» 1482 р.: міфи й факти. Український історичний журнал. 5. 88-99.
История (1872). История о приходе турецкого и татарского воинства под. Астрахань в лето от Р. Х. 1677. Записки Одесского общества истории и древностей. Том 8. 479-488.
Лицарі Дикого Поля (2016). Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом: Український шлях до Чорного моря. Авт. кол.: О. Бачинська, Т. Вінцковський, В. Грибовський, Н. Діанова, А. Домановський, М. Майоров, В. Маслійчук, Б. Черкас, О. Шишко; Упоряд. К. Галушко. Харків: Лікбез, 35 с.
Мемуари (2005). Мемуари до історії південної Русі. Випуск І (XVI ст.). Михайло Литвин, Б. де Віженер, Л. Борецький, Е. Ляссота. За редакцією В. Антоновича. Дніпропетровськ: Січ, 219 с.
ПСРЛ. (1965a). Том 13. Патриаршая или Никоновская летопись. Москва:Наука, 532 c.
ПСРЛ. (1965b). Том 29. Летописец начала царства царя и великого князя Ивана Васильевича. Александро-Невская летопись. Лебедевская летопись. Москва: Наука, 390 с.
ПСРЛ. (1978). Том 34. Постниковский, Пискаревский, Московский и Бельский летописцы. Москва: Наука, 304 с.
Разрядная книга 1475-1605 гг. (1982).Т. II. Ч. 2 / Сост. Н. Г. Савич. Москва: Институт истории СССР АН СССР, 440 с.
Челебі, Е. (1997). Книга подорожі: Північне Причорномор'я. Одеса: Гермес, 84 с.
Черкас, Б. (2011). Степовий щит Литви. Українське військо Гедиміновичів (ХІV-ХVІ ст.). Київ: Темпора. 144 с.

Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Авторське право (c) 2025 Serhii Kozlovskyi