СОЦІАЛЬНИЙ ДОСВІД ЯК ДЖЕРЕЛО ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

Самосвідомість - одне з основних понять філософії,
психології та соціології, що відбиває рівень психологічної активності людини як соціальної
істоти, зокрема, процес усвідомлення та оцінки людиною себе, свого знання, моральної
сутності, інтересів, потреб, ідеалів, мотивів поведінки, свого стану в суспільстві.
Розвиток особистості розпочинається з формування первинних образів «Я». Вже з
перших місяців життя у процесі рухової активності, маніпулювання предметами, в ході
взаємин з батьком і матір’ю дитина поступово пізнає своє фізичне «Я»: перцептивний і
руховий досвід дає їй можливість усвідомити свої сенсорні та моторні можливості, завдяки
синтезу окремих уявлень у неї виникає первинний образ власного тіла, який проявляється у
здатності виконання довільних рухів. Водночас відбувається виділення дитиною себе з
простору, в якому вона перебуває.
Народження початків духовного «Я» особистості пов’язане з усвідомленням нею «своїх
дій, цілей своєї діяльності і мотивів своєї поведінки», тобто з розвитком самосвідомості [1].
Тобто, самосвідомість – це результат взаємодії, під час якої індивід навчається дивитися на
себе очами інших людей.