НАУКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТИ У КОНТЕКСТІ ОСВІТНЬОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

Abstract

У сучасному світі всі розвинені країни, на яких би контин ентах вони не
знаходилися, мають одну загальну рису: у структурі державного бюджету кожної з них
стаття витрат на освіту є максимальною. Показовий приклад: Ізраїль – держава, яка всі
піввіку своєї історії або воює, або знаходиться у загрозливому становищі, – витрачає 10%
бюджету на освіту й 9% на оборону. Благополучна у цьому відношенні Голландія щорічно
виділяє на розвиток освіти й науки більше половини своїх бюджетних засобів. Україна,
яка не веде воєнних дій, і якій ніхто не погрожує, на поточний рік запланувала на сукупне
фінансування освіти та науки засоби, еквівалентні 0,3% валового національного продукту.
Цей показник уже з теоретико-системної точки зору вказує, що сьогодні дуже
проблематично буде говорити не тільки про розвиток освіти, але й про збереження
наявних у цій сфері ресурсів. Якщо ж зіставити пов’язані з освітою державні витрати „на
душу населення” у європейських країнах і в Україні, то кількісне розходження показників
відіб’є якісне розходження у відносинах між державою та суспільством, і зокрема,
розходження у розумінні державними органами своїх загальних завдань, функцій і
зобов’язань.
У високорозвиненому соціумі існує позитивний зворотний зв’язок між різними
сферами суспільної діяльності. Чим багатша країна, тим більше засобів вона може
витрачати на освіту, але, з іншого боку, чим більше зусиль додається для розвитку освіти
та науки, тим швидше країна розвивається в економічному відношенні. У всякому разі,
досвід країн, що здійснили у другій половині XX століття “економічне диво”, переконує
саме в цьому. Тому, стосовно ситуації в Україні, приходиться визнати, що
безперспективно пов’язувати можливість розв’язання всіх проблем, що накопичились у
сфері освіти, з очікуванням сприятливих змін в економіці. Навпаки, реформу і розвиток
освіти варто розглядати як важливий економіко-соціальний фактор, що сприяє виходу
країни з тривалої кризи.