Настоятелі київських чоловічих монастирів ХІХ – поч. ХХ ст.: складники їх статусу

Автор(и)

  • Тетяна Кузнець Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

DOI:

https://doi.org/10.31652/2411-2143-2021-35-9-19

Ключові слова:

настоятель монастиря, київські монастирі, Київська єпархія, київське чернецтво, штатні монастирі

Анотація

Метою статті є увиразнення чинників, які визначали статус настоятелів найбільших київських чоловічих монастирів у ХІХ – на початку ХХ ст. На основі аналізу архівних та опублікованих джерел з історії Київської єпархії автор показує, що настоятелями штатних монастирів Києва, які підпорядковувались Київському митрополитові, були вікарні єпископи (заступники і помічники Київського митрополита), ректор Київської духовної Академії та ректор семінарії. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічного, історико-системного, історико-генетичного) методів з принципами історизму, системності та науковості. Метод історичної реконструкції посприяв складанню з розрізнених фактів цілісного уявлення про настоятелів найбільших чоловічих монастирів міста Києва, які мали чітко регламентовані обов’язки і в монастирі, і в управлінні Київською єпархією. Наукова новизна роботи полягає в тому, що послуговуючись сучасною методологією наукового аналізу, автор показує складники високого статусу настоятелів штатних київських монастирів, які водночас виконували обов’язки в структурі єпархіального управління. До наукового обігу вводяться нові історичні джерела, що доповнять джерельну базу історії Київської єпархії ХІХ – початку ХХ століття. Висновки. Аналіз відомих і нововиявлених історичних джерел дає можливість заключити, що підпорядковані митрополитові штатні чоловічі монастирі міста Києва, що існували у ХІХ – на початку ХХ ст., мали очільниками духовних осіб високого соціального статусу. Їх настоятелі, окрім обов’язків щодо управління монастирем, обіймали посади в єпархіальному управлінні: це були перший, другий, третій, четвертий вікарії Київської єпархії, ректор Київської духовної Академії та ректор духовної семінарії. Статус настоятелів київських монастирів визначався кількома складниками: нормативно-правовою регламентацією прав та обов’язків, чітко визначеними вимогами до кандидатів на настоятельські посади, класом штатного монастиря, що означало суму його казенного фінансування, величиною монастирського майна. Джерела містять інформацію про те, що при високому статусі посади, високій платні і матеріальному багатстві підпорядкованих їм монастирів настоятелі київських православних обителей були зразком ідеалів чернечого життя.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Тетяна Кузнець, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

доктор історичних наук, професор (Україна)

Посилання

Барсов, Т. В. (1885). Сборник действующих и руководствующих церковных и церковно-гражданских постановлений по ведомству православного споведания. Санкт-Петербург: Синодальная типография. Т. 1. 178 с.

Белгородский, А. (1901). Киевский митрополит Иерофей Малицкий (1796–1799 гг.). Труды Киевской Духовной Академии. Август. С. 470–528.
Денисов, Л. И. (1908). Православные монастыри Российской империи. Москва: Изд. А. Д. Ступина, 984 с.

Зырянов, П. Н. (2002). Русские монастыри и монашество в ХІХ – начале ХХ века. Отв. Ред. Н. В. Синицын. Монашество и монастыри в России. ХІ–ХХ века: Исторические очерки. Москва: Наука. С. 302–332.

Кізлова, А. А. (2019). Усамітнення в натовпі: братія Києво-Печерської Успенської лаври в соціальних взаємодіях при шанованих святинях обителі. Київ: Гранмна, 560 с.

Лавріненко, Н. П. (2008). Соціально-економічне становище та культурно-освітня діяльність православних монастирів півдня Київської єпархії (1793–1917 рр.) (автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 – Історія України). Черкаси, 20 с.

Ластовська, О. Л. (2014). Сучасна історіографія православних монастирів Києва: постановка питання. Вісник НАКККіМ, 1. С. 220–226.

Логвинович, В. (1912). Мои воспоминания о Епископе Рижском, бывшем ректоре Киевской духовной Академии. Труды Киевской Духовной Академии. Февраль. С. 279–310.

Ломачинська, І. М. (2001). Православне чернецтво в Україні як суспільний феномен (автореф. дис. … канд. філ. наук: спец. 09.00.11 – Релігієзнавство). Київ, 20 с.

Любинецкий, Н. А. (1900). Землевладение церквей и монастырей Российской империи: в 4 ч. Санкт-Петербург: Синодальная типография.

Нукало, Н. М. (2020). Монастирі Чернігова в соціокультурних вимірах XVII–XVIII ст.: історична ретроспектива і перспектива розвитку комплексів (автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 – Історія України). Переяслав, 21 с.

Определение… (1918). Определение Священного Собора Православной Российской Церкви о монастырях и монашествующих. Священный Собор Православной Российской Церкви. Собрание определений и постановлений. Москва: Издание Соборного Совета, 1918. С. 31–43.

Похилевич, Л. И. (1865). Монастыри и церкви г. Киева. Киев: Типография губернского управления, 140 с. Ростиславов, Д. И. (1876). Опыт исследования об имуществах и доходах наших монастырей. Санкт-Петербург: Типография Морского Министерства, 396 с.

ЦДІАК України – Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Чеховский, В. (1904). Киевский митрополит Гавриил Банулеско-Бодони (1799–1803 гг.). Труды Киевской Духовной Академии. Июль. С. 355–431.

Яременко, М. В. (2003). Формування та основні характеристики чернецтва Київських чоловічих монастирів (20-і – середина 80-х рр. XVIII ст.) (автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 – Історія України). Київ, 20 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

21.03.2021

Номер

Розділ

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ