Ключові слова
Як цитувати
Анотація
Метою статті є аналіз процесу організації верховною владою сенаторської ревізії в рамках посилення імперської влади, для контролю передусім судової сфери. На основі архівних матеріалів необхідно визначити хід та наслідки ревізування та вплив на процес проведення одного з ревізорів – представника місцевої еліти графа Ю. Іллінського. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-системного, історико-типологічного) методів із принципами історизму, системності, науковості, що дозволило зосередитися на організації, ходу та наслідках проведення сенаторської ревізії 1799–1800 рр. у правобережних губерніях. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні організації, проведення та результатів сенаторської ревізії 1799–1800 рр. у правобережних Київській, Подільській і Волинській губерніях. Аналіз діяльності одного з ревізорів – графа Ю. Іллінського, представника волинського нобілітету, доводить, що використовуючи повноваження для вирішення своїх партикулярних справ і зведення рахунків з місцевими чиновниками, він переконував місцеву шляхту в прихильному ставленні до них верховної влади. Визначено, що сенаторська ревізія не мала наслідків, а відданого під суд подільського віцегубернатора О. Кршижановського виправдано. Висновки. Заради посилення контролю за діяльністю місцевих органів влади та суду, Павлом І організовано сенаторську ревізію всієї імперії упродовж 1799–1800 рр. Це була перша інспекція на приєднаних правобережних територіях. Верховна влада у рамках регіональної політики пошуку компромісу з місцевою елітою призначила одним з ревізорів представника волинського нобілітету – графа Ю. Іллінського. Проте сенатор поставився до посади ревізора як до своєрідної синекури. Використовуючи високий статус, він передусім вирішував свої партикулярні справи та зводив рахунки зі своїми ворогами з числа приїжджих чиновників. Такі дії знаходили підтримку в середовищі місцевої шляхти. Порушивши розпорядження Павла І бути інспектором, графа Ю. Іллінського відкликали до столиці. По суті, ревізія не дала жодних результатів, навіть обвинувачений подільський віцегубернатор О. Кршижановський після 15-місячного слідства був виправданий. Усе ж головної мети – показати місцевій еліті, що вона може розраховувати на захист верховної влади від свавілля місцевих адміністраторів, досягнуто.
Посилання
Галь, Б. (2015). Сенаторська ревізія Новгород-Сіверського намісництва 1875 р. Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Вип. 8. Київ – Глухів: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІКК. 166–174.
ДАЖО – Державний архів Житомирської області.
Дубровин, Н. (ред.) (1889). Россия. Собственная Его Императорского Величества канцелярия. Сборник исторических материалов, извлеченных из Архива Собственной его императорского величества канцелярии. Вып. 2. Санкт-Петербург: Государственная типография, 551 с.
Ефимова, В. (2015). Ревизия сенатора А. Д. Гурьева в 1830 году. Вестник Северного (Арктического) федерального университета. Серия: Гуманитарные и социальные науки. № 1. 104–115.
Иванова, Е. (2012). Сенаторские ревизии Костромской губернии в первой половине XIX века. Вестник Костромского государственного университета, № 18 (4), 37–41.
История Сената – История Правительствующего сената за двести лет, в 5 т., т. 4. (1911). Санкт-Петербург: Сенатская типография, 1911, 564 с.
Ковальчук, А. (2007). Состояние местного государственного аппарата по материалам сенаторских ревизий 1799–1800 гг. Связь веков: Исследования по источниковедению истории России до 1917 года: сборник статей. Москва: РОССПЭН, 318–343.
Крашевский, Ю. (1874). Рассказы о польской старине. Записки XVIII века Яна Дуклана Охотского с рукописей, после него оставшихся, переписанныя и изданныя Ю. Крашевским. Санкт-Петербург: Типография П. П. Меркульева. 319 с. С. 41–42.
Марасанова, В. (2018). Сенаторские ревизии в Верхнем Поволжье: поиски эффективного механизма контроля местного управления. Научные ведомости БелГУ. Сер. История. Политология. Т. 45, № 2. 308–317.
Маркевич, О. (2011). Феномен М. І. Комбурлея або хроніка правління волинського губернатора. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Збірник наукових праць. Вип. 19. 59–72.
Михайлова, Н., Летникова П. (2020). Сенаторские ревизии как элемент механизма надзора за губернаторами в Российской империи в первой половине XIX в. Вестник экономической безопасности. № 3. 26–30.
Мурзанов, Н. (1911). Правительствующий сенат: 22 февр. 1711 – 22 февр. 1911: Список сенаторов. Санкт-Петербург: Сенатская типография, 55 с.
Писарькова, Л. (2007). Государственное управление в России с конца ХVІІ до конца ХVІІІ века: Эволюция бюрократической системы. Москва: РОССПЭН, 743 с.
Половцов, А (ред.) (1900). Багратион, князь Кирилл Александрович. Русский биографический словарь. Т. 2: Алексинский – Бестужев-Рюмин, 393–394.
ПСЗРИ-1 – Полное собрание законов Российской империи. Собрание первое. С 1649 по 12 декабря 1825 г.: в 45 т. Санкт-Петербург: Тип. Второго отделения Собственной е. и. в. канцелярии, 1830.
Самохвалов, Н. (ред.) (2003). Губернии Российской империи. История и руководители. 1708–1917. Москва: Объединенная редакция, 480 с.
ЦДІАК України – Центральний державний історичний архів України, м. Київ.
Шевчук, А. (2018). Волинський надвірний суд (1798–1801): заснування, структура та діяльність. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Вип. 28. 179–202.
Шевчук, А. (2022). Судова влада в житті суспільства Правобережної України (кінець XVIII – перша третина ХІХ ст.): монографія. Житомир: Видавець Євенок О. О., 580 с.
Шевчук, А. (2023). Судова влада Правобережної України (кінець XVIII – перша третина ХІХ ст.) у мемуарній літературі. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, (43), 80–89. https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-43-80-89
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Авторське право (c) 2023 Andrii Shevchuk