ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛИ
Ключові слова:
ефективність, виховна діяльність, вихованість, самооцінка, самоорганізаціяАнотація
Одним з основних показників ефективності роботи загальноосвітньої школи є
висока якість виховання учнівської молоді. Термін виховання ми вживаємо у вузькому
педагогічному значенні, тобто як спеціально організовану діяльність, спрямовану на
розвиток особистості, її мотиваційно-ціннісної сфери (потреб, почуттів, установок,
ціннісних орієнтацій, переконань, якостей характеру тощо) та самосвідомості (самооцінка,
образ-Я, саморегуляція, рівень домагань). З такого трактування сутності виховання
випливає, що ми відрізняємо виховання від навчання – діяльності, зорієнтованої на
розвиток переважно і в першу чергу інструментальної сфери особистості (пізнавальних
здібностей, знань, умінь та навичок).
У педагогічній науці і практиці склалася дещо парадоксальна ситуація: незважаючи
на те, що в усіх державних документах з питань освіти, в підручниках і посібниках з
педагогіки підкреслюється важливість, пріоритетність виховних завдань, основна увага
педагогів традиційно зосереджується на змісті і цілях навчального процесу. Така ж
асиметрія простежується в оцінці якості роботи окремих учителів і школи в цілому: на
першому плані виступає об`єм і глибина знань та умінь учнів з навчальних предметів. На
нашу думку, така ситуація зумовлена насамперед відсутністю засобів для об`єктивної,
оперативної, надійної оцінки результатів виховного процесу. Якщо керівники шкіл,
інспектори і вчителі-практики мають у своєму користуванні обгрунтовані, чітко визначені
критерії оцінювання успішності учнів, відпрацьовані форми і методи діагностики знань,
умінь і навичок, то у сфері виховання питання про відповідні критерії та діагностичні
методики поки що залишаються відкритими. В зв`язку з цим результативність виховання
здебільшого взагалі не контролюється, або ж визначається чисто інтуїтивним способом.
Виховні цілі, як правило, формулюються в дуже загальному, неконкретному вигляді, що
зумовлює неоднозначність їхнього трактування, складність, а то й неможливість
об`єктивного діагностування.