«Указники» 1948 року на Вінниччині

Анотація

Метою статті є аналіз застосування положень Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя» від 21 лютого 1948 року та Постанови № 446 на території Вінницької області.  Характеризуються наслідки каральної політики режиму, шляхом примусового виселення, на селянство, на його працю в колективних господарствах.   Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (абстрагування, аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-критичного, історико-системного, конкретно-проблемного, кількісного) методів з принципами історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автором, на основі нових архівних документів, зроблений аналіз реалізації названого вище Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. на Вінниччині, показані наслідки здійснення цієї політики для колгоспників і колективних господарств. Висновки. Каральні  методи щодо тих селян, які не хотіли працювати в колгоспах,  були підтвердженням перманентності насильства сталінського режиму по відношенню до більшості населення країни. В умовах відсутності мотивації до продуктивної праці в колективних господарствах, керівництво СРСР прийняло рішення про чергове залякування жителів села виселенням у віддалені райони Російської Федерації з метою змусити їх працювати в колгоспах. Така політика не призвела до якісних, позитивних для режиму змін у відношенні колгоспників до «суспільно-корисної» праці на державу задарма.