Ключові слова
Як цитувати
Анотація
Мета статті. Розширити наявні знання про український національний рух, проблеми націотворення у ХІХ – початку ХХ ст. крізь призму життя і діяльності окремо взятої постаті – Володимира Амвросійовича Менчиця як культурно-просвітнього діяча. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів з принципами історизму, об’єктивності, системності. Застосування цих методів дало змогу провести системний аналіз джерел, які у взаємозв’язку допомогли персоніфікувати постать В. Менчиця. Наукова новизна. На основі опублікованих і архівних документів виокремлено роль В. Менчиця на тлі епохи другої половини ХІХ – початку ХХ ст., яка відзначалася активізацією національного руху, становленням ідеї державотворення України. Висновки. Дослідження та відтворення біографістики Володимира Амвросійовича Менчиця показало, що він був непересічною особистістю, яскравим представником українського національного руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст. В українську історію увійшов, як просвітитель і філософ, збирач українського фольклору, фахівець у літературній сфері і видавництві. В. Менчиць – представник духовної еліти тогочасного суспільства, яка зробила свій внесок у формування морально-етичних основ суспільного світогляду, національної ідеї та державотворення України. Визначна плеяда постатей, які сформувалися та діяли в означений період у суспільстві, зокрема Володимир Менчиць і його оточення, чітко окреслила обриси українофільського руху. Його відомі представники, поруч із когортою менш знаних, але, без сумніву, щирих патріотів, змогли закласти ідеологічне підґрунтя під розвиток української держави на початку ХХ ст.
Посилання
Гордійчук, М.Г. (2018). Особистість, громадська і наукова діяльність Володимира Амвросійовича Менчиця (1837–1916) (автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01). Київ,17 с.
Грушевський, М. (1988). Спомини / авт. передмови Ф. Шевченко. Київ, 9, 115–149.
Грушевський, М. С. (2005). Твори (у 50 т., Т. 3). Львів: Світ, 792 с.
Драгоманов, М. (1865). Государственные реформы Диоклециана и Константина Великого. Университетские известия, 2, 1–21.
Драгоманов, М. (1876). Малорусские народные предания и разсказы. Киев: Типография М. П. Фрица, 434 с.
ІР НБУВ. Ф.Х. – Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
Менчиц, В. (1876). Волынская повесть про «Шукай – добро» господаря. Киев: Тип. Е. Я. Федорова, 38 с.
Миллер, А. (2000). «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.). Санкт-Петербург: Алетейя, 260 с.
Панькова, С. (2006). «… Чи не єдиний активний українофіл в сім’ї моєї матері…» (Володимир Амвросійович Менчиць). Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського). Київ: Кий. 424–444.
Рудченко, И. (1874). Чумацкие народные песни. Киев: Типография М. П. Фрица, 257 с. Саксаганський, П. К. (1935). По шляху життя: мемуари. Харків: Державне літературне видавництво, 235 с.
Салтовський, О.І. (2002). Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ століття) (сс. 239–240). Київ: Парапан.
Сергійчук, В. (голов. ред.). (2016). Ожити через сто літ: матеріали наук-практ. конф., присвяч. пам’яті В. А. Менчиця (1837–1916). Київ: від А до Я, 102 с.
ЦДІАК України – Центральний державний історичний архів України.
Чикаленко, Є. Х. (1955). Спогади (1861–1907). Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 502 с.
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Авторське право (c) 2021 Наукові записки Віницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія