Ключові слова
Як цитувати
Анотація
Метою статті є дослідження особливостей процесу боротьби за скликання Помісного собору Автокефальної Православної Церкви в Польщі (АПЦП) у другій половині 20-х – 30-х роках ХХ століття, метою якого було врегулювання її правового статусу і майнового положення. Авторкою проаналізовано архівні документи, матеріали тогочасної періодичної преси та видань, в яких висвітлювалися проблеми щодо скликання Помісного собору АПЦП. Методологія дослідження. Методологічну основу статті склали принципи історизму, об’єктивності, системності, міждисциплінарного підходу. Застосовано загальнонаукові, спеціально-історичні та міждисциплінарні методи. Кожен із них у конкретній ситуації був результативним і дозволив об’єктивно реконструювати процеси щодо скликання Помісного собору Автокефальної Православної Церкви у Польщі. Наукова новизна роботи полягає у тому, що авторка на основі архівних документів та матеріалів періодичної преси досліджуваного періоду з’ясувала особливості процесу боротьби за скликання Помісного собору АПЦП. Дослідження ґрунтується на новому джерельному матеріалі, який вперше вводиться до наукового вжитку. На відміну від попередніх робіт, присвячених цій темі, у статті більш рельєфно виявлена динаміка змін у релігійній політиці як Польської держави, так і Римо-католицького костелу щодо Православної церкви. Висновки. Після проголошення автокефалії Православна церква у Польщі потребувала врегулювання свого правового статусу та внутрішньої реорганізації. Вирішення цих питань було дуже важливим для забезпечення церковно-релігійних потреб православної громади. Перед православ’ям стояла ціла низка проблем. Їх вирішення залежало від польського уряду, православної ієрархії і вірян. Переплетення інтересів цих трьох основних чинників спрямовувало процес організаційного та правового становлення АПЦП. Наприкінці 20-х і 30-х роках ХХ ст. на захист інтересів АПЦП активно стали українські посли і сенатори. Вони домагалися задоволення потреб українського православного населення з трибун сейму і сенату, перед церковною та світською владою. Створене у 1931 році Волинське українське об’єднання (ВУО) та Товариство імені митрополита Петра Могили домагалися скликання Помісного собору АПЦП, який мав врегулювати її правовий статус і майнове становище. Однак на шляху скликання Собору зустрічалися перепони з боку православної ієрархії та польського уряду. Він так і не відбувся. Але постійні передсоборні приготування стали імпульсом до активізації православних вірян, які відстоювали права своєї Церкви.
Посилання
Борщевич, В. (2000). Українське церковне відродження на Волині (20–40-ві рр. ХХ ст.): Монографія. Луцьк: Ред.-вид. відділ «Вежа» Волинського державного університету ім. Лесі Українки. 254 с.
Власовський, І. (1975). Нарис історії Української Православної Церкви. Т. 4. Нью-Йорк: Бавнд Брук. 384 с.
Давидюк, Р. (2001). Волинське українське об’єднання та українізація церкви. Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. Луцьк. № 11. С. 40–44.
Давидюк, Р. (2012). Трансформації українського національно-демократичного руху у Волинському воєводстві (30-і рр. ХХ ст.). Слов’янський вісник : збірник наукових праць. Рівне: РІС КСУ. Вип. 14. С. 28–31.
Давидюк, Р. П. (2016). Українська політична еміграція в Польщі: склад, структура, громадсько-політичні практики на території Волинського воєводства : Монографія. Львів; Рівне: Дятлик М. 704 с.
ДАВО – Державний архів Волинської області.
ДАРО – Державний архів Рівненської області.
Дорошенко, Д. (1940). Православна Церква в минулому й сучасному житті українського народу. Берлін: Нація в поході. 69 с.
За Соборність. (1933). Товариство П. Могили про сучасне положення в Православній Церкві в Польщі. Ч. 7. С. 8–9.
Ілларіон, митрополит. (1961). Фортеця православія на Волині Свята Почаївська Лавра. Вінніпег: Накладом Видавничої Комісії при Товаристві «Волинь». 397 с.
Крамар, Ю. (2001). Акція окатоличення українців Волині 1938 року: причини, хід та наслідки. Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Вип. 5. Історичні науки. Луцьк: Ред.-вид. відділ «Вежа» ВДУ. С. 127–131.
Крамар, Ю. (2015). Західна Волинь 1921–1939 рр.: національно-культурне та релігійне життя : монографія. Луцьк : Вежа-Друк. 404 с.
Купранець, О. (1974). Православна церква у міжвоєнній Польщі 1918–1939. Рим: ОО Василіяни. 209 с.
Кучерепа, М. (2021). Правовий і майновий статус православної церкви у Польщі у міжвоєнний період (1918–1939 рр.). Слов’янський світ і Україна: Збірник наукових праць на пошану ректора Рівненського державного гуманітарного університету, професора Руслана Постоловського. Рівне: О. Зень. С. 184–198.
Кучерепа, М. (1992). Рух за українізацію православної церкви на Волині у 1920-х роках. Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи. Луцьк. С. 123–125.
Кучерепа, М. (1999). Церковно-релігійне життя українського православного населення в Польщі (1921–1939). Dzieje Podkarpacia. T. III. Krosno: Podkarpackie Towarzystwo Historyczne. S. 149–166.
Кучерепа, М. (2006). Українська проблема в політиці II Речі Посполитої і в концепціях та діях українських політичних сил у міжвоєнний період. Україна – Польща: важкі питання. Т. 10. Варшава. С. 155–190.
Кучерепа, М., Давидюк, Р. (2001). Волинське українське об’єднання (1931–1939). Луцьк: Надстир’я. 418 с.
Муха, М. (1956). Католицька акція проти Української Православної церкви. В обороні віри. Ч. ІІ. Торонто. 154 с.
Панас, К. (1992). Історія Української Церкви. Львів: Трансінтех. 160 с.
Пащенко, В. (1997). Православ’я в новітній історії України. Частина 1. Полтава: Б. в. 355 с.
Правовое положение (1931). Правовое положение Святой Автокефальной Поравославной Церкви в Польше. Доклад І-му Поместному Собору Православной Церкви в Польше. (1931). Варшава: Синодальная типография. 80 с.
Савчук, Б. (1997). За українську церкву. Національно-церковний рух на Волині у 20–30-ті роки ХХ ст. Івано-Франківськ: Лілея НВ. 116 с.
Стоколос, Н. (1998). А. Річинський і боротьба за українізацію Православної церкви на Волині. Людина і світ. № 2. С. 33–37.
Стоколос, Н. (1999). Неоунія як експеримент східної політики Ватикану в Польщі. Український історичний журнал. № 4. С. 74–89.
Українська а (1931) Українська нива. 18 січ. C. 2.
Українська b (1931) Українська нива. 10 черв. C. 2.
Українська с (1931) Українська нива. 15 лип. C. 6
Українська d ( 1931) Українська нива. 30 жовт. C. 2.
Українська е (1931) Українська нива. 28 лист. C. 2.
Українська f (1931) Українська нива. 15 груд. C. 2.
Церква (1938) Церква і нарід. Ч. 13–14, 1–15 серп. С. 577.
Церква (1937) Церква і нарід. Ч. 6, 15 бер. С. 230.
AAN – Archiwum Akt Nowych w Warszawie.
CAW, GISZ – Centralne archiwum wojskowe w Warszawie, Generalny Inspektorat Sił Zbrojnych.
Chojnowski, A. (1979) Koncepcje polityki narodowościowej rządów polskich w latach 1921–1939. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich. 262 s.
Dziennik (1938) Dziennik Ustaw Reczypospolitej (DURP). №103. 30 grud. 1938. poz. 597. S. 1545. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 10 grudnia 1938 r. o uznaniu Statutu Wewnętrznego Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego.
DURP (1938) 19 list, 1938, №88, poz.597, s.1317–1326 Dekret Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 18 listopada 1938 r. o stosunku Państwa do Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego.
Friszke, A. (1988). Kościoły wschodnie w Drugiej Rzeczpospolitej. Więź. nr 7/8.
Kęsik, J. (1995). Zaufany Komendanta: Biografia polityczna Jana Henryka Józewskiego 1892–1981. Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego. 216 s.
Kołbuk, W. (2013). Cerkiew prawosławna w Polsce międzywojennej. Lublin. 244 s.
Langrod, J. S. (1931). O autokefaliji Prawosławnej w Polsce. Warszawa: Insttytut wydawniczy «Вiblioteka polska». 170 s.
Mędrzecki, W. (1988). Województwo wołyńskie: 1921–1939: elementy przemian cywilizacyjnych, społecznych i politycznych. Wrocław – Warszawa : Zakład Narodowy im. Ossolińskich. 202 s.
Mironowicz, A. (2018). Cerkiew Prawosławna w ІІ Rzeczypospolitej. Elpis. nr. 20. s/ 85–109. DOI: 10.15290/elpis.2018.20.10.
Monografija (1936). Monografija stosunków wyznaniowych w wojewódzwie Wołyńskim. (1936). Łuck. 152 s.
Papierzyńska-Turek, M. (1989). Mędzy tradycją a rzeczywistością. Państwo wobec prawosławia: 1918–1939. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. 484 s.
Papierzyńska-Turek, M. (1979). Sprawa ukraińska w Drugiej Rzeczypospolitej 1922–1926. Kraków: Wyd-wo literackie. 481 s.
Stawecki, P. (1969) Następcy Komendanta: Wojsko a polityka wewnętrzna Drugiej Rzeczypospolitej w latach 1935–1939. Warszawa: Wyd-wo Ministerstwa Obrony Narodowej. 322 s.
Stegner, T. (2020). Wyznania – państwo – naród w II Rzeczypospolitej. Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego. Prace Historyczne. 147. Z. 4. S. 781–796. DOI:10.4467/20844069PH.20.043.12497.
Torzecki, R. (1989). Kwestia ukraińska w Polsce w latach 1923–1929. Kraków: Wydawnictwo Literackie. 468 s.
Torzecki, R. (1989). Polacy i Ukraińcy: sprawa ukraińska w czasie II Wojny światowej na terenie II Rzeczypospolitej. Warszawa: Książka i wiedza. 347 s.
Wyczawski, H. E. (1981). Cerkiew Prawosławna w II Rzeczypospolitej. Kościół w II Rzeczypospolitej. Praca zbiorowa pod red. Z. Zielińskiego, St. Wilka. Lublin: Wyd-wo Towarzystwa Naukowego Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego. 253 s.
Wiadomości (1929) Wiadomości Ukraińskie. 1929. 30 grud. S. 1.
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Авторське право (c) 2022 Інна Нерода