ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ У ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Abstract

Міжособистісне спілкування – складний багатоплановий
процес установлення контактів між людьми, включаючи обмін інформацією, сприйняття і
розуміння, а часто й оцінку іншої людини. Спілкування – важлива педагогічна, психологічна,
мовознавча категорія.
Комунікативна компетенція – обов’язковий компонент професійної медичної
діяльності, який визначає ті стосунки, що з самого початку складаються між лікарем і
пацієнтом, сприяють установленню контакту на основі довіри, поваги, взаєморозуміння.
Лікаря нерідко називають і педагогом, і вихователем. Ні одна професія не має стільки
проявів впливу на долю людини, як медична. Саме тому цю специфіку потрібно враховувати,
а культуру поведінки, спілкування, мовлення формувати з перших днів навчання майбутніх
медичних працівників. Однак існуючий метод підготовки лікарів, екстенсивний розвиток
усієї системи охорони здоров’я відіграли свою негативну роль у цьому питанні. У вищих
медичних навчальних закладах формування комунікативної компетенції через навчальну
дисципліну (предмет), майстерність педагогів і передусім клініцистів, на нашу думку, не має
ще належного рівня. Студенти медичних ВНЗ мають недостатні знання з психології, культури
спілкування, хоч професійна діяльність лікаря починається саме зі спілкування з пацієнтом.