Політика Польщі та Румунії щодо інтернованої Армії УНР (1921-1924): сучасна вітчизняна історіографія

Анотація

Метою статті є комплексний аналіз історіографічного доробку сучасних українських істориків щодо політики керівництва Польщі та Румунії стосовно інтернованої у таборах цих країн Армії Української Народної Республіки. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності та системності. При розв’язанні поставлених завдань використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: історіографічного аналізу та синтезу розвитку знань, узагальнення, кількісний, історико-порівняльний, хронологічний, ретроспективний та ін. Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі стану вивчення в сучасній вітчизняній історіографії політики керівництва Польщі та Румунії протягом 1921–1924 рр. щодо інтернованої Армії УНР, з’ясовано концептуальні підходи та прийоми, що використовувались сучасними вітчизняними фахівцями з метою наукової реконструкції цієї політики. Висновки. Аналіз історіографічного доробку сучасних українських істориків засвідчив, що ними здійснено значний поступ у вивченні досліджуваної теми. Отримавши доступ до раніше закритих архівних матеріалів, як вітчизняних, так і зарубіжних, налагодивши співпрацю із закордонними фахівцями-істориками, науковці незалежної України відкинули ненаукові, ідеологічно заангажовані підходи та висновки радянської історіографії щодо політики польського та румунського керівництва стосовно інтернованої Армії УНР. Були усунуті недоліки української зарубіжної історіографії з цієї проблеми, які полягали у наявності низки неточностей, слабкій джерельній базі, що призводило до викривлення історичних реалій. Вітчизняні історики чітко показали, що здійснювана урядами Польщі та Румунії політика щодо інтернованої у таборах цих країн Армії УНР була спрямована на забезпечення власних національних інтересів. Вона видозмінювалась залежно від стану взаємовідносин із своїм агресивним північним сусідом – більшовицькою Росією. Значний вплив на спрямованість цієї політики справляла позиція держав Антанти – переможниці у Першій світовій війні, які вбачали в Армії УНР силу, здатну протидіяти експансіоністським устремлінням більшовицької Росії. Водночас попри значне просування у дослідженні цієї  теми, особливо у 1990-ті роки – на початку ХХІ ст., в останнє двадцятиріччя вітчизняні історики певною мірою послабили увагу до її вивчення. Низка аспектів залишається малодослідженою і потребує подальшого наукового  аналізу.