ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Анотація

Важливим чинником успішного засвоєння навчального матеріалу при “класичному
навчанні” є самостійна робота студента (СР).
Дидактична суть поняття “самостійна робота” розглядається в педагогічній літературі
по-різному: її визначають як метод навчання (Н.В. Кузьміна, М.Г. Гарунов,
В.М. Підкасистий), засіб навчання (А.В. Усова, А.Г. Сороковий, Ю.С. Нікашев), форму
організації творчої діяльності учнів (Н.Н. Єрастов, В.А. Ценев), компонент творчої
пізнавально-практичної діяльності (С.І. Зінов’єв, В.Б. Бондаровський та ін.).
На думку Д.В. Чернілевського і О.К. Філатова [9, 152-153], студент може
здійснювати пізнавальну діяльність як за власною ініціативою, зумовленою викликаною
пізнавальною потребою або інтересом, так і “примусово”, через побоювання отримати
погану оцінку або будь-які інші неприємності. І в тому, і в іншому випадку ми, очевидно,
маємо справу з варіантами мотивацій пізнавальної діяльності студентів, перший варіант
якої іноді ототожнюється з поняттям “самостійність”, тоді як мова йде тільки про
активність та ініціативу.
Відомо, що студент може виконувати свою пізнавальну діяльність за суворо
запропонованими йому алгоритмами, які регламентують виконання кожної операції і
контроль її правильності. Ця регламентація або здійснюється самим викладачем, або
записується у вигляді спеціально підготовлених дидактичних засобів. В обох випадках
студент не самостійний. Його діяльність є керованою. Якщо студент працює за
навчальними книгами, в яких не задані способи пізнавальної діяльності і контролю її
якості, він самостійний у виборі. Якщо студент, прослухавши лекцію або поспостерігавши
за діяльністю іншої людини, опісля сам прагне відтворити – він несамостійний, його
діяльність йому задана, хоча і не явно.
Отже, засвоєння діяльності може здійснюватися студентами самостійно або
несамостійно. Що ліпше? Повсякденна свідомість частіше всього стверджує, що ліпше
самостійність.